Тема 8. Флористика різних країн (2 год.)

Мета: ознайомлення з історією флористики різних країн, вивчення сучасних стилів та напрямків.

Тип заняття: лекція.

Ключові слова: флористика, флорист, мистецтво квіткової композиції, флора.

Список використаної літератури:

1. Бухольц К. Флористичний дизайн / К. Бухольц. – Харків «Фенікс», 2002.

2. Белецька Л.Б. Флористика / Л.Б. Белецька, К.А. Боброва. – Москва, 2003.

3. Табунщиков Н.П. Мистецтво квіткової композиції / Н.П. Табунщиков. – К., Реклама, 1988.

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань та мотивація навчальної діяльності:

Флористика, як і мистецтво, мода, дизайн, формується під впливом загальносвітових тенденцій. Однією з таких тенденцій є екологічність. Суть її в застосуванні натуральних матеріалів. Флористика, спочатку використовує велику кількість природних інгредієнтів, сама по собі у великій мірі відповідає цієї тенденції.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

План

1. Єгипет

2. Греція і Рим.

3. Русь.

4. Японія.

ІV. Узагальнення та систематизація.

1.     Що таке бонсай?

2.     Які основні форми та стилі бонсай?

3.     Які технічні засоби виготовлення бонсай?

V. Підведення підсумків.

VІ. Домашнє завдання.

Повторити особливості та принципи створення квіткових композицій.

Самостійна робота.

Сучасні стилі та напрямки в мистецтві флористики. Флористичний об’єкт: характеристика і призначення.

Питання для самоконтролю:

1.     Історія виникнення флористики.

2.     Які сучасні стилі та напрямки ви знаєте?

3.     Характеристика та призначення флористики.

Флористика — різновид декоративно-прикладного мистецтва та дизайну, яке проявляється у створенні флористичних робіт (букетів, композицій, панно, колажів) з різноманітних природних матеріалів (квітів, листків, трав, ягід, плодів, горіхів і т. і.), які можуть бути живими, сухими або консервованими.

В даний час європейське квіткове аранжування має три напрямки, які визнають провідні майстри в цьому мистецтві — Грегором Лершем, Деніелом Остом:

ü Декоративний

ü Вегетативний

ü Формо-лінійний

Пітер Асман виокремлював чотири напрямки. Крім вищезгаданих трьох, був ще — паралельний. Згодом цей напрямок перенесли в категорію розміщення ліній рослинного матеріалу. Особливий напрямок флористики — це креативна флористика, основною відмінністю є вишуканість та оригінальних ідей. Також виділяють новий напрям керамічна флористика.

Композиція з квітів — це завжди складна творча і технічна робота флористів. В композиції треба передати квітами якусь ідею або ж тему, відтворити подію. Одночасно треба зібрати і скласти квіти в композицію в такий спосіб, в який у природі вони практично ніколи не ростуть і не сусідують одне з одним. Лише за такої умови флористична композиція проявить свою красу і стане самостійною окрасою.

Збирають композиції, як кажуть флористи, на стеблах, або за допомогою піафлора (флористична губка). В будь-якому випадку квіти для композиції мають підрізатися довгим навскісним зрізом — так вони довше залишаються свіжими і не в'януть. При правильному догляді (поливання) квіткова композиція може простояти до 7 днів, хоча зазвичай це 3-4 дні.

Мистецтво прикрашати живими квітами, листям, гілками, плодами і іншим декоративним матеріалом святкові процесії, одяг, інтер'єри має багатовікову історію. Про це свідчать зразки прикладного та декоративного мистецтва, архітектури, живопису, поезії.

І. Єгипет. У Стародавньому Єгипті квіти широко застосовувалися для прикраси палаців, храмів, при відправленні культових обрядів. Гілками різних рослин прикрашали в давнину і статуї богів. Спочатку прикрасою служили тільки окремі квіти. Перед зображенням божества клали, наприклад, квіти лотоса. Цей звичай і досі зберігся в буддійських храмах. На великих святах жінки несли квіти в руках. Навіть у вазах, що прикрашали житла єгиптян, було не один отвір для букета, як тепер, а багато маленьких дірочок, куди вставляли окремі квіти. Згодом їх стали об'єднувати в вінки, букети, гірлянди з мальви, шафрану, пелюстків лотоса. Деякі рослини тисячоліттями чудово зберігалися.

Коли англійський археолог X. Картер в 1929 р. знайшов гробницю Тутанхамона, то вченого найбільше вразили не численні дорогоцінні прикраси, а скромний вінок із квітів, покладений юною вдовою на груди чоловіка. Вінок так добре зберігся, що можна було навіть зрозуміти, які квіти в ньому були: волошка, плоди маку, чорний пасльон і плоди мандрагори – "яблука любові". На краю розпису, що відноситься до XXV ст. до н.е., зображений посудину з вставленими в нього лотосами.

На території древньої Месопотамії виявлено унікальний пам'ятник архітектури XXII ст. до н.е. в р. Урі, побудований шумерськими майстрами. Він являв собою величезну споруду у вигляді трьох призм, що зменшуються в розмірах і розташовані одна над одною. Вінчає їх храм, який виблискує синьої глазур'ю і позолоченим куполом. На терасі була насипана земля, в якій вирощувалися дерева і квіти  (перші штучні сади, створені за 1400 років до знаменитих Вавілонських садів). У Стародавніх Фівах при розкопках усипальні Рамзеса II, який жив у 1317 - 1251 рр. до н.е., знайдені гірлянди з листя персей (авокадо), що перемежовувалися з пелюстками блакитних німфей (латаття) і рожевого лотоса.

Вже в той час за допомогою квітів висловлювали різні почуття. А деякі боги Єгипту навіть мали вигляд рослин: так, наприклад, бога Нефертума зображували у вигляді лотоса.

ІІ. Греція і Рим. Квіти були широко поширені у Стародавній Греції і у Стародавньому Римі. Аристофан згадує про сади, в яких троянди і  фіалки цвіли взимку у відкритому ґрунті, на сонячних луках.

У багатьох країнах квіти і дерева здавна були своєрідними символами. Так, у Давній Греції статуї верховного бога Зевса прикрашали гілками дуба – символом сили; статуї бога моря Посейдона – гілками прибережної сосни; богині Афродіти, краси і любові – гілками мірти; Ерота, бога любові – трояндами; Ніки, богині перемоги – пальмовою гілкою; Аполлона, бога Сонця – гілками лавра, символом пошани і слави; Афіни, богині мудрості, знань, мистецтв і ремесла – оливковою гілкою, що уособлює мир. Ці символи відіграли велику роль у релігійних обрядах і святах. У Греції існував звичай підносити гілки маслини і лавра видатним полководцям, переможцям спортивних змагань, знаменитим поетам, співакам та ораторам. Стародавні греки полюбляли вінки. Вони використовували їх як прикраси на весіллях і святах, під Новий рік, а також носили навесні – на честь богині Флори, що вважалася богинею пробудження природи. Досить поширеним у Давній Греції було, відповідно, і мистецтво плетіння вінків. Дуже шанували художників, які виявляли особливий смак у виборі і розташуванні квітів, листя, гілок що використовували для вінків.

Не меншою увагою користувалися вінки і у Стародавньому Римі. На фресках, знайдених у місті Геркуланумі, загиблому при виверження Везувію в 79 р. н.е., серед інших, зображена голова Геркулеса з лавровим вінком і голова німфи Аркадії, прикрашена вінком з троянд і листя. Культові обряди греків і римлян вимагали різних квіткових композицій. Прикладом може служити зображення процесу оформлення вази з квітами (V ст. до н.е.). У ті далекі часи особливою пошаною користувалася троянда. У Давній Греції її вважали символом любові, мовчання й охайності. Поетеса Сафо називала троянду царицею квітів. Пелюстками троянд усипали урочистий шлях переможців, вінками з троянд прикрашали воїнів, їхні колісниці, також прикрашали і зустрічаючих. У Стародавньому Римі вона була ще й символом хоробрості. Спочатку троянда була своєрідним орденом, яким нагороджували за геройство, а всіх, хто самовільно прикрашав себе трояндою, карали тюремним ув'язненням.

У IV ст. н. е., з поширенням і затвердженням християнства, троянду оголосили "символом римської розпусти", гріховності і її повсюдно знищили. Лише в XIII ст., коли граф Тібо VI, який повернувся з хрестового походу, привіз махрову троянду, вона знову починає переможний хід по континенту. У підсумку церкви не залишалося нічого іншого, як визнати її "божественне походження".

У Пальмірі в I - II ст. в оздобленні інтер'єру використовувалися ліпні об'ємні квіти, капітелі, орнаментовані квітами. У декорі широко застосовувалася зображення виноградної лози з детально відпрацьованими листям і гронами ягід. У III – IV ст. економічний і культурний центр Римської імперії перемістився на Схід.

На території сучасної Сирії ведеться інтенсивне будівництво. З'являється "Вілла Костянтина" в Дафні, в якій створюються прекрасні мозаїки, у тому числі і "Сезони". На них зображені рослинні композиції  у вазах, з яких як би виростають жіночі фігури, що символізують пори року. Бордюр виконаний у вигляді кучерявих гілок з листя аканта.

До VIII - IX ст. відносяться срібні глечики з Середньої Азії або Східного Ірану. Для нас вони цікаві тим, що дозволяють простежити зародження квіткової композиції. На тулубі глечиків вибиті стилізовані квіткові композиції з чотирьох елементів, розташованих на різній висоті, стебла їх мають красиві вигини. У часи середньовіччя квіти застосовували головним чином для прикраси церковних інтер'єрів, їх вирощували в основному в монастирських садах з суто прикладною метою.

Флора (Flora) – давньоіталійська богиня, культ якої був поширений у сабінян і особливо у Середній Італії. Богиня розквіту природи, весни, цвітіння рослинності, юності і юнацьких радощів,  всього найкращого що є у природі. Вважалося, що з приходом весни Флора отримувала владу над усіма живими істотами. Її культ один з найдавніших культів Італії. Вона була богинею кольорів, розквіту, і весни. Вона зображувалася художниками та скульпторами у вигляді граціозної красуні, яка уособлює у собі вінок із квітів і колосків, який плутається в її довгих хвилястих косах; чудова фігура лише трохи прихована під напівпрозорим одягом; на яскравому обличчі – весела посмішка.

На честь неї у сабінян був названий місяць, відповідний квітню або травню. Ім’ям цієї богині була названа сукупність видів рослин, що виростають на певній території – флора.

За легендою, переказаною Овидіем, у Флору, перетворилася земляна німфа Хлорида, яку переслідував бог західного вітру Фавоній.

Флора (від flos, "квітка") – в римській міфології богиня цвітіння колосу, квітів, садів. У свято на честь богині Флори під час свята флорарії на її вівтар приносили квітучі колосся.

З якоїсь причини свято перейшло у забуття і було відтворене за вказівкою символічних книг у зв'язку з неврожаями у 173 до н. е. Ігри на честь богині Флори супроводжувалися веселощами за участю простого народу.

Згідно Овідія, Юноні Флора подарувала чарівну квітку, від дотику якої вона завагітніла і народила Марса.

З найдавніших часів на свята, що влаштовуються на честь  Флори, люди приносили квітучі колосся і клали їх на вівтар богині. З якихось причин на довгий час цей звичай був забутий, і лише в 173 році до нашої ери найсильніші неврожаї змусили голодуючих шукати ради в старих книгах - так свято Флори було відновлено.

Багато рис італійської Флори римлянами були перенесені від аналогічного образу давньогрецької богині Хлориди. Хлориду – (Хлорис), одна з дочок Зевса і Феміди, в грецькій міфології богиня кольорів. У пізніх легендах вона була віддана в дружини благодатному західному вітру Зефиру і стала розглядатися як уособлення весни. Її син Нестор – відомий герой античності – разом з Одисеєм брав участь у Троянській війні.

В давньоримському епосі Флорою звали богиню відкритих квітів, юності і її задоволень. Вважалося, що з приходом весни Флора отримувала владу над всіма живими істотами. Її культ – один з найдавніших культів Італії.

Слово "флора" використовують також для позначення рослинного світу: сукупність видів рослин, які виростають на певній території, визначеного набору кольорів і рослин, характерних для даної місцевості або пори року. Звідси терміни: флорализм, флореальный (рослинний) орнамент (флореальный стиль, "Флоренсис"; Флорилегии; "Фьоретти").

ІІІ. Русь. На території Київської Русі одним з найбільш ранніх пам'яток матеріальної культури, що свідчать про вміння використовувати квіти, є всесвітньо відома пектораль, що відноситься до IV ст. до н.е. На ній зображена тріада: небо, земля, людина. Середній пояс, що символізує землю, містить зображення квітів і пагонів, листя і птахів. В орнамент художник включив п'ять видів стилізованих квітів, три види декоративних листків і спіралі з дроту, які також використані як дуже виразні композиційні елементи. Звертає на себе увагу композиція з п'яти листків аканта, що виходять з однієї точки. У ній немає повної симетрії, листя красиво вигнуті, відрізняються за розміром. Композиція здається об'ємною.

З прийняттям християнства на Русі посилився вплив візантійської культури. Починаючи з XII ст. на окладах ікон і церковних книг переважає повторюваний орнамент з великих квітів які в’ються на стеблі. Подібні квіти зустрічаються у візантійській і грузинській торевтиці і в заставках рукописів. З XII ст. дійшов до наших днів рослинний орнамент у рельєфах Дмитрівського собору у Володимирі. Найпростіша форма складається з трьох гілок і поступово ускладнюється – число гілок доходить до тринадцяти. Мистецтвознавці схильні сприймати їх як зображення "Древа життя". Витонченим рослинним орнаментом розписані інтер'єри  споруд Московського Кремля (XV-XVI ст.).

Одним з кращих творів ювелірного мистецтва часів Б. Годунова є "Потир". Посудина покрита дивно легким рослинним орнаментом, віртуозно наведеним гравіюванням і черню. Ця робота свідчить про високу культуру використання рослинного мотиву у композиції і перегукується з розписом інтер'єрів палат Московського Кремля. Квіти і квітковий орнамент широко застосовувалися для обробки предметів побуту. Досить згадати срібні чаші, скриньки, а також вироби московської майстерні: братини, склянки, скрині. Цікаві рукомої з тазом  і чайником, вкриті багатим квітковим орнаментом. Квіткові композиції використовувалися і в оформленні книг.

Починаючи з XVII ст. квіткові композиції широко використовують для прикраси скляних штофів. Найчастіше це один або кілька квітів на красиво зігнутому стеблі з листям. Слід зазначити, що майстри XVII ст., як правило, не дотримувалися симетрії та точності в орнаменті, що, безсумнівно, оживляло його. До кінця  століття рослинний орнамент втрачає абстрактний характер. Легкі вигини стебел  і форма їх квітів стають все більш природними. Оригінальний напрям в живописі складається в Ярославлі. Художники ніби заново відкривають чудове зачарування світу. На іконах XVII ст. навіть святі зображені в одязі з тканин, покритих красивим квітковим візерунком. Квітковий візерунок також широко застосовується у розписах церков.

В XVIII ст., під час царювання Петра I, Росія почала дуже багато запозичувати на Заході. Манірно – чудернацькому інтер'єру того часу як  не можна краще відповідали вигадливі композиції, які повторювали рослинний орнамент стін, стель. В одній композиції застосовувалося безліч квітів які доповнювалися строкатими пір'ями павичів, страусів та інших птахів. Іноді в композиціях з'являлися опудала птахів, використовувалися фонтанчики, дзеркала та інші предмети. Широко застосовувалися стрічки, шнури, плетені кошики, роги достатку. Квіти у вазах розташовували симетрично щодо вертикальної осі. У композиції часто створювалися різні символічні форми у вигляді сердечка, підкови, яєчка. Іноді застосовувалися польові квіти, колосся, ягоди. Для другої половини XVIII ст. особливо характерний нерозривний зв'язок архітектури з пейзажем. Великі вікон дозволяли "зв'язати" інтер'єр кімнати з навколишнім парком, зробити його природним продовженням житла. Пейзаж наповнював будинок світлом, фарбами, створював відчуття простору. Квітковими колами розписували стіни будинків заможних верств населення.

Японія. Традиційне японське мистецтво аранжування, створення композицій зі зрізаних квітів, пагонів у спеціальних судинах, розміщення їх у інтер'єрі це ікебана (яп. ікебана, «іке або икэрю»  - життя, «бана або хана» яп. – квіти, буквально «живі квіти»).

В основу ікебани покладено принцип вишуканої простоти, що досягається виявленням природної краси матеріалу.